Огляд сайту


Відродження Священної Духовної Спадщини України
й усіх слав'янських народів
що зазнали утисків та спотворення за часи християнства

Дан Берест

"ЗВЕРНЕННЯ ДО СПІВВІТЧИЗНИКІВ" (15.01.05)

Історичне минуле українського народу спонукає замислитись над питанням, що болить кожному свідомому громадянину України: - чому ми не знаємо власної історії? Чому так сталося, що майже кожен українець знає біблійні оповідки, а власні історичні перекази і навіть рідні свята, без привнесеної чужинської ідеології, ніхто вже й не знає (наприклад, свято Купайла відоме як свято якогось Івана Купала, незрозуміло лише якого, хіба що на честь письменника Білорусії). Але не знати - це ще не біда, біда - коли не можна взнати. Адже все, що назбирають по крихтам з погубленої спадщини наші поодинокі лицарі праотчої честі і слави, лишається здебільшого невідоме; а для широких верств населення - взагалі таїна за сімома печатками.
Питається, - чому всіма правдами й неправдами приховується історичне минуле нашої Батьківщини? Адже усі інші народи намагаються найгучніше проголосити свою історичну спадщину, щоби громадяни тієї чи іншої країни пишалися своєю минувшиною й усвідомлювали себе як нація, як народ у всесвітній спільноті. Чому ж ми, українці, маємо мовчати про себе або переповідати лише те, що нав'язує нам якась чужинська ідеологія, тобто, що узгоджується з чиїмись поглядами?
Замислимося над тим, чому ми знаємо оповідки про якийсь нечисельний нарід, що десь поза нашої доби розпочав вихід з Єгипту, а про свою Старокарпатську державу, вже розбудовану на той час легендарними антами, братами - Щеком та Хоривом, синами царя Ора, навіть не чули? Як не чули й про те, що та Старокарпатська держава заступала римлянам шлях до Царства Русь вподовж тисячоліття, аж допоки Римської імперії взагалі не стало?.. Невже чужа історія нам припадає до серця ліпше, ніж рідна? Невже чужа сорочка нам ближче до тіла?..
І ще питання: - чому майже ніхто на Україні не знає, що є два офіційно оприлюднені древньо-українські літописи, тобто вийшли друком "Рукопис Войнича" та "Велесова Книга", у яких наведені свідчення наших рідних праотців про те, що Київ, як столиця Царства Русь, вже стояв у VІІст. до н.д.? Натомість усім українцям чомусь нав'язуються свідчення священ-нослужителів чужої релігії з ворожої на той час країни (Візантії) про те, що Київ розбудовано у ІVст., тобто через тисячу років після того, як Київ височів на Дніпрових кручах. Геть-геть незрозумілим і навіть дивовижним є той факт, що свідчення наших рідних праотців підляга-ють сумніву, а оповідки якось іншого народу сприймаються беззастережно. Але якщо побутує думка, що треба вивіряти літописні повідомлення наших праотців, слід зауважити, що треба було б вивіряти церковну байку про мандри апостола Андрія перед тим, як розповсю-джувати цю нісенітницю через усі засоби масової інформації та будувати пам'ятник незваному Андрію, а радше - пам'ятник власній ганебності.
Не зрозуміло, чому не визнається те, що звеличує Україну? І чому визнається те, що принижує Україну і український народ поміж народами усього світу?
Відповідь на всі ці запитання одна: історія України утримує факти, що суперечать біблійній концепції створення світу, а також суперечать викладам літописців-церковників, які на догоду християнській церкві спотворили історію України-Русі і усіх слав'янських народів.
Нагнітання думки, буцім-то християнство принесло на Русь писемність, культуру і взагалі зумовило прогресивні тенденції державотворення й розвитку давньоруської (слав'янської) спільноти не відповідає дійсності. Насправді навпаки: утвердження християнства на Русі було не прогресивним, а регресивним явищем в нашій історії. Адже з приходом християнства на Русь починається не піднесення - а занепад держави, аж до повного її зникнення, бо Русі взагалі не стало. Це навіть зазначено в усіх підручниках історії, де проголошується найвищий ступінь піднесення Київської Русі за часів Ярослава-Георгія; але найвищий ступінь означає ні що інше як злам піднесення, після якого йде стрімкий занепад, зумовлений офіційним Ярославовим хрещенням Київської Русі 1037 року. Відтак, розголошення історичної правди про наше минуле - справа кожної порядної людини і святий обов'язок перед Батьківщиною.
Безперечно, є питання, що потребують наукових досліджень нашої старожитності, зокрема етнічних, археологічних, тощо. Але є питання, які спроможна осягнути і усвідомити кожному. Адже є речі зрозумілі всім, лише були б вони донесені до кожного співвітчизників. Власне у цьому й полягає завдання письменника - осягнути наукові здобутки на сучасному етапі розвитку суспільства і донести до людей у такий спосіб, щоби це закарбувалось у свідомості як генетична пам'ять поколінь. Власне ця вічна субстанція, що передається по крові з покоління в покоління, врешті прокинеться з летаргічного сну і правуватиме на шляху духовного визволення українського народу і усіх слав'янських народів.
Зрозуміло, що майбутнє Батьківщини - це наші діти, онуки, правнуки. Тому потрібно приділити особливу увагу питанню виховання підростаючого покоління. І мусимо докладати зусиль до збереження здобутків відродження нашої історії, релігії, культури, щоби вони не розвіялись порохом у вирі всесвітньої історії, а стали надбанням для кожного зростаючого покоління.
Для цього треба, насамперед, зважене усвідомлення кожної громади, що будь-яка громада в Україні - це не вся Україна, це лише громада серед велелюдного гурту співвітчизників, які не те щоб не усвідомлюють покликання якоїсь громади, а навіть не знають про її існування, не кажучи вже про її призначення. Тому кожна громада повин-на не відокремлюватись у своєму власному розумінні нашої історичної спадщини, а об'єднувати свої зусилля з іншими громада-ми, які вболівають за відродження незбагненно древньої історії нашого народу, і залучати до себе якомога більше прихильників з ви-користанням наукового, творчого і патріотичного по-тенціалу української нації.
Усвідомлюючи загрозу зникнення малочисельних розрізнених громадських об'єднань, потрібно визначити загально-національну мету та визнати єдиний напрямок досягнення ме-ти, який згуртує усі громади і усіх громадян України навколо загально-національної ідеї - Відродження Священної Духовної Спадщини України. Лише у такий спосіб - не розділяючись за уподобаннями, а об'єднуючись у своєму прагненні відродити спаплюжену велич українського народу, - усі громадські об'єднання згуртованими зусиллями спроможуться по-сунути чужинську ідеологію і вивільнити місце для зростання нашого суто українського сві-тогляду.
Це не тільки загально-українська ідея - це індоєвропейська ідея, яка об'єднає усі слав'янські народи у своєму прагненні вивільнитися з-під опіки, а радше з-під чужого нагляду на шляху відродження власної історичної спадщини.
Розуміймо: унезалежнення віри в добу тотального нагнітання чужої ідеології всіма засо-бами масової інформації - справа складна і потребує згуртованих зусиль. Але будьмо свідомі, що зміна релігійних поглядів не простий і болісний процес для переважної більшості ошуканих співвітчизників, а стосовно старшого покоління майже нездійсненне. Бо все, що людина ус-відомлює в дитинстві та юнацтві, утримується у свідомості все життя. Тому дуже важливо, щоби саме в ці роки, в роки дошкільного та шкільного віку, людина сприймала вірні, істині поняття, зокрема й поняття релігійні.
Якщо ми за себе не подбаємо - ніхто за нас не подбає! У цьому й полягає мета об'єднан-ня зусиль усіх громад, що переймаються питанням відродження нашої історичної і духовної спадщини з гучноголосим розповсюдженням інформації не лише по Україні, але й за її ме-жами. Для цього мають бути використані всі можливі засоби, зокрема Internet - як найсучас-ніший інформативний засіб. Стосовно Internet, доцільно створити взаємозв'язок Internet-сайтів "Відродження", а саме: здійснити обмін логотипами чи утворити єдину сторінку - каталог Internet-адрес усіх сайтів та сторінок, наявних на сьогодні (авторська спроба створення такої сторінки за адресою http://pravoslavu.narod.ru/logotip.htm). Необхідність каталогу зумов-лена потребою часу, щоби читач, потрапивши на будь-яку Internet-сторінку "Відродження", мав змогу ознайомитись з усіма іншими. Крім того бажано спромогтися друкувати ці Internet-адреси в українській пресі чи розголошувати по радіо. Цими заходами буде надано доступ до ідеї об'єднаного Відродження кожному комп'ютеризованому учбовому закладу, кожній шко-лі у найвіддаленому околі України та будь-якому громадянину на Україні і за її межами, зок-рема в українських діаспорах. Зауважимо, що мова йде не про те, щоби змінювати погляди чи покликання окремих громад, мова про те, щоб кожен українець знав про існування тієї чи іншої громади та про її призначення.
Не варто недооцінювати той факт, що біблійна ідеологія в Інтернетному і загальному інформативному просторі уявляє собою безмежне море, у якому національна українська ідея виглядає не як окремі острівці - а як краплини, розділені каламутним християнським виливом, що невпинно поповнюється. Тому навіть важко переоцінити нагальну потребу зібрати ці краплини воєдино, щоби вони утворили течію, яка буде всіма помічена і почне поповнюва-тись, перетворюючись на те провідне русло, по якому наша старосвітщина полине у всесвіт-ній простір під вітрилами з символом променистого сонця.
Задля загально-національного об'єднання, навколо якого згуртуються усі слав'янські народи, потрібно створити Координаційну Раду Відродження й Унезалежнення нашої священної дохристиянської спадщини, куди мають увійти представники усіх громад відповідного спрямування для розробки культурно-освітньої програми Відродження. Варто ще раз наголосити, що об'єднання має провадитись не на релігійній основі, а на основі нашої багатоманітної духовної спадщини, як то: історія, релігія, культура.
Річ у тім, що релігійні поняття, власне зміна релігійних поглядів, сприймається найважче. Причина у тому, що довготривала - тисячолітня! - церковна експансія докорінно змінила традицію віросповідання. Але у поєднанні з патріотичними мотивами історичної величі українського народу та з відродженням культурних цінностей, створених українською нацією вподовж тисячоліть, у поєднанні з усвідомленням витоків національних звичаїв і обрядів, - релігія предків наших сприйматиметься як невід'ємна частина нашої національної духовної спадщини. Без поєднання її складових частин, без узгодженої різнобічної роботи у цьому напрямку, власне відродження дохристиянської релігії приречене на довготривалий процес, якщо взагалі не захлинеться у християнській повені, де спотворення нашої минувшини під-порядковане іудейсько-біблійним догмам.
Всі ми знаємо загальновідомий принцип поневолення: розділяй і володарюй. Але чомусь ми гадаємо, що не про нас? Згадаймо, що християнська релігія має багато течій: католицтво, греко-католицтво, протестантство, чиїсь там свідки і таке інше. Це розмаїття надає людині можливість вибору і право долучитись до тієї чи іншої релігійної течії. Але всі вони точаться в одному руслі і утворюють те багатоводдя біблійної ідеології, у якому стає непомітне навіть найчистіше джерело нашої національної духовності. Тому потрібно об'єднати усі джерела нашої духовної спадщини, підпорядкувати спільній меті різноманітні погляди та різні засоби утвердження нашої старожитності для надання можливості співвітчизникам реалізувати свої здібності на благо Батьківщини.
Розуміймо й те, що сказати правду - ще не означає, що її сприймуть люди. Сказати треба так, щоби правда була сприйнята не розумом, а серцем. Оттоді вона почне осмислюватись і сприйматись належним чином. Не завадить нагадати, що брехня завжди красовита на вигляд і більш красномовніша за правду, інакше її ніхто не сприйме. І саме завдяки красномовній брехні іудейська релігія домоглася більшого, ніж за попередні жахливі віки християнської інквізиції. Важливість ідеологічного впливу на свідомість людини була визнана і запровадже-на ще за часів головного ідеолога християнської релігії Хоми Аквінського, який у 1879р. роз-робив концепцію пристосування християнства до змін наукового світогляду, завдяки чому жидівська релігія віками вивертається з-під поступального руху всесвітньої історії, як жаба з-під колеса воза. Тож розуміймо, якої досконалості на цьому шляху досягли провідники іу-дейської релігії на сьогодні. Іншими словами, ті здобутки мимохіть не подолати. Для цього потрібна зважена і скоординована робота, чим і повинна займатись, як зазначалось, Коорди-наційна Рада Відродження, призначена до розробки і запровадження загальнодержавних за-ходів, спрямованих на розповсюдження знань про наше історичне минуле.
Поглянемо на сучасний стан речей: християнство просочується в середньо-освітні учбові за-клади, починається вивчення так званого "слова божого", тобто "слова жидівського бога", а не рідного - українського. А що може сказати жидівський бог, напевне, зрозуміло без пояснень. І хоча зараз християнська церква прикривається гаслом "злагоди у сім'ї", але це лицемірна личина, за якою прихована цілковита байдужість до сімейної злагоди. Варто нагади Христосові слова: "Я прийшов порізнити чоловіка з батьком, дочку з матір'ю... Хто любить батька чи матір більш за мене, той не достойний мене... А хто прийме мене, той приймає того, хто послав мене (тобто Ягве-Єгову)" (Єв. Матвій 10(34-40)). Звернімо увагу, що християнство вимагає любити жидівського бога більше за рідних батьків. Ці слова знаменні ще й тим, що зверненні до молодого покоління: "-Хто любить батька чи матір". Тож будемо свідомо опікуватися саме за молоде покоління і приділяти особливу увагу формуванню світогляду нашої молоді.
Першочерговим завданням Координаційної Ради має бути створення учбових програм. Мова йде не про навчання при громадах, мається на увазі створення офіційних учбових про-грам для середніх і вищих учбових закладів України, затверджених Міністерством Освіти. Мусить бути бодай один шкільний підручник "Рідної Віри" з усіма темами, розписаними на 10-річний курс навчання хоча б з мінімальною кількістю учбових годин. Наприклад:
1) Програма для молодшого шкільного віку (1-4 класів) на рівні казок, таночків, ігор, спі-вів, з залученням дітей до конкурсів малюнків, аплікацій, вікторин, тощо.
2) Програма для середнього шкільного віку має містити курс стародавньої історії україн-ців-русичів, міти, легенди, думи, свята, зокрема їх назви, призначення і датування свят (ско-ристатись існуючими виданнями, публікаціями та напрацюваннями окремих громад і грома-дян, зрозуміло, за їх згодою).
3) Програма для старшого шкільного віку - розширене вивчення українських свят і їхнє спотворення за добу християнства. Вивчення робіт фундаторів відродження нашої спадщини, ознайомлення з публіцистичними та художніми творами (Ніцше, Франко, Шаян, Лозко, Силенко, Доніні, Брайчевський та інші).
4) Курс для вищих учбових закладів за напрацюваннями Юрія Шилова, Лева Силенка, Володимира Шаяна, Галини Лозко та інших.
Як перший крок у цьому напрямку - клопотати про внесення до курсу історії середніх уч-бових закладів нових історичних видань ("Історію русів", "Велесову книгу", тощо); внесення до курсу української літератури художніх творів, що сприяють Відродженню дохристиянської спадщини та викривають сутність чужорідних нашарувань.
Крім того Координаційна Рада мусить приділити увагу утворенню радіопрограми "Рідна Віра" та забезпечення фінансової підтримки її трансляції по українському радіо. До того ж Координаційна Рада повинна організувати навчальні курси викладачів, підготовку їх лекцій, виступів та можливості поїздки по Україні з просвітницькими програмами. У цьому плані було б доречне утворення колективів художньої самодіяльності, а то й ансамблю пісні й тан-цю, адже не слід недооцінювати значення української пісні; без перебільшення можна сказа-ти, що одна гарна пісня здатна зробити більше, ніж велика наукова праця.
Варто додати кілька слів щодо розбудови храму Святої Української Релігії. Розуміємо, що Відродження Святої Української Релігії не має сталого фінансування. В зв'язку з цим набу-ває важливого значення створення Всеукраїнського Фонду Відродження історичної і духов-ної спадщини, власне відродження того, що знищила християнська релігія (з подальшим створенням Єдиного Слав'янського Фонду Відродження та Всесвітнього міжнародного фон-ду відродження історичної і духовної спадщини слав'янських народів). Для цього потрібне найширше розповсюдження інформації про створення такого Фонду, з означенням мети і на-прямку діяльності. Зокрема: фінансування проектних та будівельних робіт по розбудові хра-му в м. Киеві, до того ж не десь на околі, а у старій частині Києва. Буде не зайвим і клопотан-ня про передачу Софійського собору, як храму розбудованого за часів віросповідання пред-ківської релігії, у власність Координаційної Ради чи Фонду.
До розбудови Храму Рідної Віри потрібне об'єднання зусиль усіх релігійних громад. А використання Храму має бути узгоджене між усіма релігійними громадами; мається на увазі розподіл терміну релігійної служби по днях та годинах між усіма громадами. Але потреба в розбудові Храму Рідної Віри полягає не стільки в наявності духовного осередку для предста-вників громад, скільки для того, щоби надати можливість увійти до Храму українцю-хрис-тиянину і усвідомити рідні духовні витоки, спаплюжені чужинською релігією. Це сприятиме Відродженню нашої національної духовності, адже повернення кожного співвітчизника до рідної релігії, означатиме стагнацію християнства, а після відчутних втрат прихожан, призве-де до скорочення впливу Церкви Христової і врешті-решт до її остаточного зникнення.
Щодо середнього й старшого покоління слід зважити на ментальність української нації, проте й літні люди здатні усвідомити святу правда. І правда в тому, що українська релігія - є самодостатня релігія. Перш ніж нарікати на байдужість співвітчизників до Відродження віри предків наших, варто з'ясувати, як працює думка християнина? А працює вона доволі прос-то, неметикуватими словами: "Навіщо це мені?" Ще наші праотці відказували на заклики до християнства такими ж словами: "Навіщо нам чужого бога, як свій стоїть коло порога?" Тож не дивуймося, що зараз побутує те ж саме, лише з точністю навпаки. І якщо зараз розповідати співвітчизникам лише про засади суто рідного віросповідання, це означає - взагалі нічого не казати. Бо по-перше: всі знають про існування дохристиянської української релігії, а по-друге: і в тій релігії і в цій майже все однакове: "не кради", "не лжесвідчи", "люби ближнього свого" і тому подібне. Але якщо співвітчизникам пояснити, що своєю вірою у жидівського бога вони копають собі могилу, оттоді вони замисляться.
Тож треба роз'яснювати, що чужому богу байдуже знедолення українського народу, адже чужий бог піклується лише за свій нарід, себто за жидів; треба наголошувати, що чужий бог нас роз'єднує, закликаючи кожного особисто - відокремлено від громади - спасати свою власну душу і наодинці вимолювати для себе одного благеньке місце у потойбічному жидів-ському царстві божому, куди крім жидів аніхто не потрапить; треба пояснювати, що чужий бог примушує українців терпіти кривди і зло, спонукає усе віддати добровільно, ще й радіти з того, втішаючись якоюсь молитвою з жидівського Псалтирю та благати якогось метикувато-го помилування невідомо за що - хіба що за те, що все віддаємо добровільно. Треба роз'яс-нювати, що християнство своїм сповіданням покори та непротивлення злу сприяє його роз-повсюдженню, що й призвело до занепаду України-Русі і тисячолітнього знедолення україн-ців. Треба нагадувати, що рідний Бог навчає своїх дітей-онуків встати "як леви, один за од-ного" і боронити рідну землю, борони своє життя і своє місце під сонцем. Треба акцентувати увагу на тому, що у свого рідного Бога ми, українці, нащадки праслав'ян, визнаємося дітьми-онуками, а у жидівського бога - рабами!
Ось у чому різниця віросповідання. Ось чому потужна хвиля християнської агітації хли-нула на Україну з перших років Незалежності, щоби український народ не вирвався з лабетів знедолення. Адже християнська релігія призначена для посилення зубожіння простого люду задля збагачення владних шахраїв за біблійною настановою - забрати в чесної людини останню збережену копійку і віддати жмикруту, в котрого їх вдосталь: "Бо кожному, хто має, додасться і примножиться; хто ж не має, відніметься від нього й останнє" (Єванг. Матвія 25(29), Єванг. Луки 19(26)). Тому конче потрібне настійне роз'яснення хижої вдачі християнської релігії, щоби кожен українець зрозумів, що своїм усвідомленням лукавого призначення християнства і відстороненням від християнських церков, тим паче добровільного надання коштів для їх розбудови, ми надамо вагомий внесок до покращання власного добробуту.
Але це ще не головний аргумент, принаймні не найголовніший. Найголовніше те, що означене назвою "екуменізм" - тобто об'єднання християнських церков (близько 300-х по усьому світу), що у свою чергу веде до об'єднання християнства з іудаїзмом. У статті "Християнство - Троянський Кінь Іудаїзму" буде докладно розглянуте призначення екуменічного руху, що утворився у 1948 році, і саме тоді було проголошено державу Ізраель. Екуменічних рух виник не сам по собі, а внаслідок цілеспрямованої іудейської ідеології, яка у 1947 році під лозунгом боротьби проти антисемітизму на конференції у Швейцарії ініціювала створення організації "Іудео-християнської дружби", де проголошено тезу: "християнство - це резюме іудаїзму", бо зі сторінок Старого й Нового завітів говорить один бог. Ця теза була ухвалена у так званому "жидівському документі" на ІV сесії Ватиканського собору 1965 року. Тобто прокладено місток до возз'єднання іудаїзму з християнством.
Справа у тому, що ідеологи іудаїзму пояснюють значення "сина божого - Ісуса Христа" як "слово боже". Тобто Ісус Христос вряди-годи тлумачиться вже не як історична особа, а власне як Новий завіт, бо він і є "слово боже". Ототожнення цих понять веде до того, що християни буцімто невірно зрозуміли термін "Ісус Христос", бо він лиш уособлював "слово жидівського бо-га", який через "свого сина" проголошує жидів "вибраним народом зо всіх народів, що на повер-хні землі" (5М 7(6)). Іншими словами, прихований до ХVІст. сіоністський Старий завіт тепер роз-голошується повселюдно християнськими проповідниками. У такий спосіб готується підгрунтя для завершального етапу існування християнської релігії, яка невдовзі буде поглинута іудаїзмом.
Нагадаємо, що перше знайомство з жидівською біблією сталося тілько в ХVІ столітті! Саме тоді Мартін Лютер переклав жидівську біблію на німецьку мову і виклав нове вчення, що ді-стало назву "Лютеранство" (реформоване християнство, або "Протестантство"). В цьому ж столітті жидівська біблії перекладається на українську мову; "Острозька Біблія" 1581р. була першою повною біблією серед слов'янських народів. Принагідно зазначити, що Ярослав-Георгій, запровадивши християнство у ХІ ст., в дійсності розпочав насаджати на Україні-Русі невідомо що (!), бо лише через 600 років Україна дійшла до усвідомлення - що то за релігія Ісуса Христа? Власне тоді увесь світ несподівано з'ясував прямий зв'язок між Старим і Но-вим іудейськими завітами.
Іншими словами, близько півтори тисячі років християнська релігія чинила нечуваний злочин проти людства - приховувала від широкого розголосу Старий завіт, себто приховувала старозавітну іудейську мету - всесвітнього панування іудеїв на землі. Причому за півтори тисячі років прихована жидівська омана зробила свою чорну справу - насадила жидівську релігію серед слав'янських народів. Ще у 1888 році Ф. Ніцше писав: "Юдеї своїм подальшим впливом настільки спотворили людство, що й тепер християнин може бути антиюдеєм, не розуміючи того, що він є логічним продовжен-ням юдаїзму" (Ф.Ніцше "Антимесія", с.22).
За цими обставинами Свята Українська Релігія Античної доби мусить розглядатись не як різновид фольклору, а як спасіння українського народу і усіх слав'янських народів від поглинання іудаїзмом; щоби усі слав'янські народи не розгубилися і зберегли свою самобутність, після розвінчання лже-релігії Ісуса Христа. Тільки-но слав'янські народи назнають істинне призначення християнства і усвідомлять свою невтішну перспективу, тоді й прокинеться за-цікавленість до віри предків наших і розпочнеться стрімке Відродження нашої Священної Спадщини - нашої історії, релігії, культури.


(див. текст http://pravoslavu.narod.ru/tezu.htm ) (сайт: http://pravoslavu.narod.ru/index.html)



Логотипи ('банери')

  Об'єднання Internet-адрес "Відродження дохристиянської спадщини" призначене для огляду всіх наявних Internet-ресурсів, де оприлюднені достовірні свідчення нашої історії, релігії, культури, що зазнали утисків та спотворення за часи християнства, – щоби читач, потрапивши на будь-яку Internet-сторінку "Відродження", мав змогу ознайомитись з усіма іншими.
 


На російській мові

Ф.Ницше (1844-1900)
Антихрист.Проклятие христианству . >>>
http://www.philosophy.ru/library/nietzsche/antichrist.html